Монстр

Малою….

Я не боялася темних кімнат.
Не боялася шурхотів,
змій,
вовків,
дивних людей….

Баби Яги не боялася…
Видавалась вона мені звичайною жінкою побитого совєтами життя в її 70х…

Не боялась я директора школи…
І політрука я не боялась…

Навіть ВГ, найвідомішого на всю школу хулігана, не було мені страшно. Він стояв напроти мене з своїм заслиненим обличчям в ластовинні і щось дзижчав, а я не боялась…

Страх у мене був єдиний – летаргічний сон.

Я боялась заснути і жити, коли всім видаватиметься, що моя душа вже відійшла в потойбічний світ. 

Лежала я малою до півночі з відкритими очима і накручувала сама собі фільми про те, як мене запихають в гріб, закопують глибоко і  прокидаюся я там від браку повітря!

Boooo! Happy Halloween!

Летаргічний сон, чи то пак уява про нього, стала для мене найстрашнішим монстром, якого можна було уявити.

А в той час інший, справжнісінький, жив поруч і серед білого дня:

– Инночка, а таких книг на украинском нет. Вот возьми эту почитай!
– Инночка, без русского в университет никак не получится – подтягивай отметки, пожалуйста!
– Инна, ну ты что, шутишь!?!! Стыдно с твоим деревенским! Успокойся уже!

Зростаючи в україномовній родині я ніколи не розмовляла російською вдома.

Проте поза двері, щоразу коли хтось звертався до мене російською – я відповідала російською…

Бо могла
Бо вміла
Бо знала

Бо хотіла бути успішною
Бо хотіла належати…

Бо здавалось мені, (чи то пак так мені підлітку вдовбали), що це правильно, що так ввічливо, що так треба….

І монстр зростав….
Завдяки мені…
Сильнішав…

В 2014 я назавжди перестала розмовляти російською …

В 2022 я перестала розуміти цю мову ….

Але не перестала усвідомлювати –  я годувала його – монстра….

Свідомо. Підсвідомо.
Підгодовувала…

І тепер, коли бачу, що він накоїв – монстр, котрого я ж зростила – своєю толерантністю, своїм розумінням, своєю гуманністю – мені хочеться впасти в летаргічний сон!

Закопайте мене глибоко і темно!
Щоб я не бачила і не чула!


Як МИ –
САМІ Ж –
свідомо!!!!
ВИБИРАЄМО і далі годувати монстра котрий поїдає наших власних дітей….

#genocideofukrainians #russiaisaterroriststate

One thought on “Монстр

  1. Кожен з нас годував монстра, і в кожного свій шлях перемоги над ним. Моє прозріння сталося 2007 року, коли мені до рук потрапила книга Павла Штепи “Московство”. Для мене це був справжній шок. Я й до того не мав особливих сентиментів до російського, але книга відкрила мені очі, наскільки я недооцінював зло. Тож події 2014 і 2022 я вже сприйняв спокійніше, вони мене не здивували, бо цілком вкладалися у те, про що писав Штепа ще в 50-х. На жаль, він був правий, і більшість з нас весь цей час жили в повній ілюзії щодо північного сусіда.

    Liked by 1 person

Leave a comment