Любов на відстані приречена на …

Що?

Хто сказав?
Хто підтвердив?
Хто додав докази?

Батько, котрий навчить грати шахи і піде зарано, назавжди. Чи перестанеш його любити? Яким недосяжним він буде? 

Мама, з якою розділять час і континенти – любитимеш менше?

Сестра, котру не зможеш обійняти в день її народження рік за роком? До щему?

Брат, котрий буде стояти десь в зоні АТО? Чи той зелений юнак-пластун поруч з ним, котрий надихатиме своєю наївністю? Навіть не знати кого любитимеш більше?

Автор, чиє прізвище навіть не візьмешся вимовити, але чиє кожне слово наче викарбуване з твоїх власних думок. 
Де вона зараз, знаєш?

Тендітна дівчина, котра намагається перекроїти совковий менталітет своєю вірою в місто добра? Зможеш не любити?

Кремезний чолов’яга, що втратить більшість кінцівок, але ніколи не втратить гідності. Малюватиме мрії. Твоі в тому ж числі. Дивно вживати слово Любов?

Рогалики з рожевим варенням. 
До чого? Бо любиш. 

Сон в батьківській хаті.

Горлиці гуркування.

Дощ

❤️

Коли зовсім не в силу,
Здійми очі до неба,
Глянь на Місяць

Він завжди єднає вас.
Звідусіль.

❤️

Вона,
Любов,
На Відстані,
Приречена на майбутнє

І визначається виключно твоім прагненням бути її частиною

❤️
Усім, кому потрібно,
Обіймаю
❤️

Був вечір.

Хтось дивився хокей.

Хтось пакував перекуски в торбинки.
Складав одну на іншу до холодильнику.

Хтось дрімав до пізна на канапі. 
Свідомо відтягував прихід понеділку.

Хтось домальовував шкільний проект.
Хтось сердився. 
Проект мав би бути давно закінченим.

Хтось чекав повідомлення.
Обгризав нігті.

Хтось тримав телефон.
Витирав усе, бо читалось безглуздо.

Хтось пив вино. На одинці.
Хтось виставляв веселу компанію, викидаючи капці за двері.

Хтось відкривав нову книжку.
Хтось перегортав останню сторінку.

Хтось переодягнувся в піжаму.
Хтось заліз під ковдру так.

Хтось заснув кохаючись.
Хтось лаючись.

Хтось сміючись.
Хтось плачучи.

Ранок

❤️

Хтось ніколи не повернеться до девяти родин

❤️

Не 
Має
Нічого
Вартіснішого
Від Нашого Життя

❤️
Бережіть один одного

Пробачайте

Щоразу, перед тим як іти до сну

❤️

Усім, кому потрібно 
Обіймаю

❤️

Любові забагато не буває. ~ Люди кажуть.
Буває. ~Життя показує.

☘️☘️☘️

Любиш іх ще до існування – в своїх думках, мріях, сподіваннях

Любиш іх у своєму єстві – з усіма ранішніми нудотами і штовханнями попід ребра

Любиш їх маленькими – коли тримають за руку, обіймають за ногу, ховаються за спину, куйовдять волосся, висять на плечах.

Любиш їх старшими – коли гримають дверима, наступлюються як сичі, бурчать у відповідь, дивляться крізь тебе.

Любиш іх дорослішими, коли повертаються додому з розбитими колінами, серцями, мріями

Любиш, коли телефонують
Любиш, коли забувають

Любиш, коли обіймають
Любиш, коли втікають

Любиш до реготу
Любиш до щему
Любиш до сліз
Любиш 
❤️

І вся ця 
безмежна, 
безкінечна, 
безкорисна любов 
заповнює твоє життя 
крапля за краплею до межі.

Ти думаєш: любити більше не можливо…
І любиш. 
Ще.

❤️

Де ти? 
В цій глибокій любові?
.
.
.
Хоч інколи.
Дозволь собі бути вільною.

Любові буває забагато.
І це знесилює.

Створи простір між СОБОЮ і ЛЮБОВЮ
Дозволь собі бути

☘️
Вони Є усім твоїм життям
І лише його ЧАСТИНОЮ водночас
☘️

Усім, кому потрібно
Обіймаю
❤️

Якось малою, років з 8 мабуть було, я загубилася в лісі.

По справжньому.

Ми до лісу ходили від малого.
За грибами, чорницями, журавлиною.

І раніше бувало так, що відійдеш задалеко, але погукаєш, тай чуєш «Агууу» у відповідь.

А тут все раптом по справжньому.

Тиша.
Сосни височенні.
Гуууу в один бік.
Шуууууу в інший.
Стовбури – рип, рип, рип.
І тиша…

Таааааатууууу!

Моторошно так.
Трава якась надмірно висока видалася.
Шурхіт дивним здався.
Холод по шкірі.
Тиша…

❤️
Років так багато пройшло, а відчуття лишилося.
❤️

Загубитися легко.

В буденності.
В клопотах.
В сльозах.
В думках.
В галасі.
В горі.

Відшукатися важливо. 
❤️

Яким маленьким ти б не чувся.
Яким великим ліс не видавався б.
У тебе Є той, хто за тобою шукатиме.
Ти знаєш, ЩО робити.
Ти знаєш.
Завжди.

❤️ 
Усім кому потрібно.
Обіймаю
❤️

Чи варто?
Чи вдасться?
Чи зможу?
Чи підтримають?
Чи зрозуміють?
Чи не глузуватимуть?
Чи буду успішною?
Чи вигорить?
Чи прогорить?

Хвилювання…
Воно мов гойдання на кріслі качалці. 
Ти постійно чимось занятий, проте нікуди не рухаєшся.

Почни

Може й не варто
Може й не вдасться
Може і не зможеш 
Може і не підтримають 
Може й не зрозуміють
Може й глузуватимуть
Може успіх так ніколи і не прийде
Може нічого так і не вигорить

але

Ти Знатимеш –

Я спробувала.
Я була.

І після усього того, що може статися,

Я Буду!
Нова
Інша
Я

Усім, кому потрібно.
Обіймаю
❤️

Вкотре переконуюся, що написання двох листів є однією з найпотужніших вправ, котра допомагає перебороти страхи до нових починань та мотивує до активних змін.

👇

Відшукайте глибоко в своєму серці, когось з своїх пращурів, чиє життя значно різнилося від вашого – складнощами того часу, особистого, емоційного чи фізичного стану, чи іншим. Напишіть собі листа від імені вашої бабусі, прабабусі, прапрабабусі. Перерахуйте усе, чим вони захоплюються у вашому житті та у ваших досягненнях. Усе чого вони ніколи не змогли відчути, побачити, подарувати своїм людям. Усе, про що вони мріяли і що ніколи не стало частиною їх життя. Усе про що вони навіть боялися мріяти. Усе, чим вони захоплюються у вашому житті і за що вони пишаються вами.

✉️📨

Напишіть іншого листа. Він своїх нащадків. Правнучки. Праправнучки. Прапраправнучки. Напишіть собі, яким стало їх життя завдяки вам. Напишіть, як ви надихнули їх стати кращими, добрішими, успішнішими. Напишіть, які шляхи ви відкрили для них. Які можливості уреальнили. Напишіть, які мрії ви допомогли їм здійснити.

✉️📨

Не шкодуйте описових прикметників. Не стримуйте жартів. Не ховайте сліз. 
Емоції ваші друзі, а не вороги.

❤️
Вкладіть фото, якщо хочете. 
Заадресуйте собі. 
Відправте. 

🌠

Чекайте.

Читайте.

Між минулим і майбутнім – живіть сьогодні.

🌠

Усім, кому потрібно.
Обіймаю ❤️