Дівчинка

Від 24 лютого до 9 березня був один довгий жахливий день, коли мозок просто фізично не відключався.

Війна.
Не спати.
Писати листи.
Звернення. Пікети.
Шукати інформацію. Ліки. Броню. Гроші.
Робити. Щось робити. Все що можна робити!

А 10 березня я побачила дівчинку з косями.

Вона жила з бабусею. І бабуся їх їй заплітала. Шурхіт дитячого волосся по поморщених руках.

І останні слова –
Не бійся…

Світ перевернувся на до і після зустрічі
не рідної, але такої моєї дитини.

Дівчинки, котру ніколи не повернути.

Зломаний цвіт
Втрачене покоління
Безкінечно глибокий біль
Прірва майбутнього котрого ніколи не буде

Я не знаю навіщо ми приходимо в цей світ, якщо він досі сповнений таким нісенітним безглуздям як війна в котрій гинуть діти.

Я чула слово війна багато разів.
Зніміла до нього.

Слово стало книжково-телевізійним

Дівчинка з косями
Моя війна

Прости

💔