Лапшинський Вертеп

• Вуйку, Вуйку, коли царі прийдуть?
• А я звідки знаю?
• Я спати хочу, Вуйку…
• Не гідно спати ще, як царі не були. А то заснеш, а вони за вікнами. Все Різдво минеться, а ти спала.
• Але в мене очка закриваються…
• То ти таки мала ще, а не дівка, га? А вон чуєш дзвін за вікнами. То вони вже коло Стаха. Зараз коло нас будуть. Чекай!!!

Очі і далі напів сонні, але ти через силу підіймаєш свою 6 річну замучену голову і намагаєшся обидвома вухами слухати.

Де він той дзвін?

Повіки таки затуляються…
Сниться зелений пастівник…
І Ласька – корова…
І лепіш. І гуси…

Грим! Грим! Грим!

***

Пастух 1: Ой прийміть нас люди добрі, до своєї хати, бо прийдеться поміж степу марно погибати!
Пастух 2: Як ми пасли стадо, й сумна була рада, і в сні ангел нам явився…

***

Ти сонна і зовсім спантеличена раптом прокидаєшся до великого дійства.

Твої очі великі і ти не зовсім розумієш, що відбувається, але всім своїм дитячим єством ти усвідомлюєш, що ти не хочеш пропустити жодної миті того, що має бути за мить.

***

Стрілець: Я стрілець молодий, із війни вертаю
І до міста Вифлеєма дороги шукаю…

***

По черзі до хати заходять не люди, а герої.
Їх вбрання, голоси, постаті наче з іншого всесвіту. Нізащо у світі ти не повіриш, що то Іван Костриць чи Іван Порохатів (вашого тата вуйко), чи Стефан Чекіст, чи ще хтось кого ти бачила сотні разів разом з вуйком в майстерні, чи в церкві на Службі Божій.

Світло падає на їх постаті. Відбивається від чудотворних костюмів і створює відчуття казки.

Тобі страшно. І цікаво.
Тобі страшно цікаво, що буде далі…

***

Пастух: Гляньте браття світло б’є, Хтось з мечем біжить сюди. Певно Ірод той проклятий, хоче нас отут скарати!

***

Ірод наказує воїнові шукати дітей по хаті і ти перестаєш дихати. Ти стаєш їжаком. Згортаєшся малим клубком і ховаєшся за плечима вуйка.

Тобі страшно. Тобі цікаво.
Тобі страшно цікаво, що буде далі…

***

Ірод: Замовчіть мені прокляті!
Бо скараю вас в цій хаті
Гей, шукайте волі мої!!!

Воїн: Тут нема дитини тої!!!

***

Ти видихаєш… Але розумієш, що це не завершення. Ти усвідомлюєш, що десь є маленький хлопчик до двох літ, котрий в великій небезпеці і котрому потрібна поміч усього білого світу…

Царі виходять з хати, з гучною колядою,
а тобі тобі вже зовсім не хочеться спати.

Ти хочеш вбирати на себе непереможні лати і бігти босою посеред ночі тим самим пастівником до людей і питати – Чи ви знаєте, де є малий Ісус? Чи може ваші сусіди знають? Я маю нагально сказати Ісусові щоб він ховався! Ірод шукає за ним. Він сердитий. Він зло. Він хтось, кого ми не хочемо в нашому домі, в нашому селі, в нашому світі.

Добро має перемогти!

❤️

Через усі роки, Вертеп (наш Лапшинський Вертеп) залишиться для мене неймовірним дійством правди.

Правди про те, що Різдво є народженням кожного з нас. Народженням нашого усвідомлення того, хто ми є і ким ми хочемо бути в цьому світі.

Вибір є завжди
З Різдвом Вас. Щодня.

Люблю. Ваша загублена поміж світів мама.

❤️