Коріння

• 

Якось я прочитала вислів: Коли тобі зле, вступися. Знайди місце, де тобі добре.

Ти не дерево.

Від тоді я думаю про коріння.
Чи й справді без нього ми?

Пересуваємося по Кулі Земній.
Снуємо вздовж і впоперек, шукаючи щастя.

І хоч нам, людям, “ґрунту те треба, землі немає, то буде небо”* – я не можу позбутися переконання, що ми таки маємо його – коріння…

Коріння, яке глибоко тримає нас там, де ми і наші пращури з потугами проросли, вперше побачили сонце, перебороти вітри та паморозь і розправили віття.

Воно, наше невидиме людське коріння, живе не в землі, а в наших спогадах і артифактах, котрі ми тягаємо за собою по всіх життєвих сновиганнях з одного краю світу до іншого.

Воно, наше невидиме коріння, не дає ніколи забути, хто і чому ми є.

❤️

Озираюсь навколо себе і бачу його скрізь.

Пра-пра-бабцина сорочка.
Образ від пра-дзідзя.
Ця світлина.

Речі, котрі завжди пакуватимуться до валізки в першу чергу.

Коріння, котрому не потрібно ґрунту, але котре не може жити без моїх і ваших спогадів.

❤️

На світлині ваші
Пра-Бабця Галя Глушок.
Пра-Дзідзьо Іван Глушок.
Бабця Наталя Розум (Глушок).
Бабцин брат – Вуйко Микола Глушок

*Крилатим ґрунту не треба.
Немає землі, то буде небо. – один з улюблених мною віршів Л. Костенко. Тут у виконанні Б. Ступки: https://youtu.be/RV9jUGyXznU