Літня Кухня

Літом хата йшла на відпочинок.
Вікна засувалися фіранками.
П’єци глибоко спали.

Рух переносився до Літноі Кухні.

Рано раненько, ще крізь сон, до путні струмком помпалася вода. Двері відкривалися навстіж. На цибульці з шкварками смажилися яєчка і заливалася кип’ятком “кава” Курземе.

День починався.

Сніданок та обід перехоплював хто коли міг. Нашвидкоруч. Перемовляючись, хто має бути де та коли.

Нам, малим, знову нагадувалося куди краще не лізти, щоб вечором не стояти на гречці коліньми. Наказувалося з Г* не зачіпатися, і на іі жарти не відмовляти, бо вона від Бога вільна і образити іі то великий гріх.

Тоді – в різні боки!

Робота кипіла цілий день.
У кожного було своє діло, котре в цілому зводилося до одного – не згайнувати Богом даний файний день.

Бо то також гріх

А ввечором,
Всі добре перемучені,

Повзли до Літноі кухні

Вода дзюрком поливалася на змучені дзідзьові руки, на запилене вуйкове обличчя, на замурзаний дитячий ніс

Та йдете вже? До столу? – бабця

Нам, малим, повторювати не потрібно було більше як кілька раз.

Всідалися по краях, де було місце – але так, щоб говірку дзідзьову чути було. Бо, говірка його – вона смачнішою була за будь-яку перекуску.

Він спершу говорив справу дорослу – то з нашим вуйком, то з сусідським, що залишався до вечері. Говорив повільно, розважливо, потягуючи цигарку. Кожне слово виважував, перед тим, як сказати. Думав. Слухав. Запитував. Відповідав

Тоді позирав на нас примруженим оком:

• Ще не хочеш спати, донцю? Пізно вже.
• Ні, дзідзю. Не хочу.
• Ну то кажи, коло ставку була сьогодні?
• Не була дзідзю. На пастівнику була. З Лаською.
• Вважай, дитино. Бо правду кажу тобі, в тому ставі крокодили є. Клацне, і не оговтаєшся. Чуєш?
• Чую, дзідзю. Вважатиму.
  Око дзідьове примружувалося ще більше. Обличчя розповзалося в посмішці. Цигарка диміла поміж пальців спрацьованих рук.

Ти міг сумніватися в чому завгодно в світі.
Але щиро вірив, що крокодили в тій калабані таки є…

Тому пригортався до нього і також примружував око.
Доросла говірка поверталася до столу.
Спокійна. Розважлива. Тиха.
Про день новий
Що прийде
Знову

Кімната затягувалася димом.
Чи то сонним полоном
Чи то мріями

Все вже здавалося заспокійливою байкою

Окрім крокодилів в ставку
Вони були справжні
Завжди

❤️

Якась неймовірна сила є в тому, щоб бути поруч один одного, коли день добігає до кінця…

Дзідзя немає у вас жодного.
Зате ми і наші історії є
І ще крокодили
Гарантовано
🥰

☘️☘️☘️

☘️☘️☘️

#галицькийговір #напівполіщучка #напівгаличанка #загубленапоміжсвітів #вашамама