До вчора я не знала іх назву.
Вони росли високими пагонами під вікнами нашого дому та зацвітали на початку серпня.
Яскраво – сонячні, жовті вузенькі пелюстки.
Тоненькі, ніжно-зелені листочки.
Вісники дорослішого життя!
Щороку,
не впевнена,
ні в минулому,
ні в сьогоденні,
ні в майбутньому,
я завжди знала, що вони зацвітуть.
Що батько стоятиме з величезним букетом.
Що мама готуватиме щось смачненьке.
Що я нетерпляче чекатиму чуда!
Бо коли ж іще, як не сьогодні?
Чуда не буде…
Восени, на стверділих стовбурах тих самих квітів, ми викладатимемо рядами боровики, бабки, красноголовці. Пагони-прутики не даватимуть прилипнути до блят грибам, котрі сохнутимуть в печі.
Хата натягатиметься запахом соснових дрів, висушених грибів і пізньої осені…
Усе в житті має мати призначення, думатиму я. Квіти під вікнами не просто так, для радості.
Чудес не буває
❤
Проте
Життя цікава річ.
Квітам у ньому обовязково бути –
Просто так, несподівано і без причини.
Або за твоім власним бажанням!
Дякую тобі, всесвіте!
За чудеса
#дарункизнебес
Best Tukas Moments 