Липи

Коли надходило літо, ми їхали до бабці. 

Прошу пана, спиніться нам в Липах – зверталася мама до водія, і посміхалася якось неймовірно по-іншому, по Галицькому. 

Ми вибиралися з усіма клунками з автобусу на перехресті і глибоко вдихували.

Липи…

Довга дорога до села з могутніми старими деревами по обидва боки. 

Двері в твою власну дитячу казкову Нарнію, переповнену неймовірно солодким запахом літа.

Майже вдома…

Ти заглиблювався в тунель з щироченних стовбурів і переплетеного віття і котився до «Гайку», потім тягнувся з стогоном під гору, а потім завмирав…

Маленьким, з висоти горба, ти раптом тримав на долоні 4 села, величезний Бережанський став, різнобарвні клапті людських земельних наділів і Ли‘сицю, гору з найсмачнішими в світі суницями.

Ух ти!!!

Мама спинялась. 

Перепочиньмо, казала.

Цілувала нас в чоленька і посміхалась.

Тепер ще трошки, і точно вдома!

Липи були позаду…

Мама попереду…

Ти – на горі

цілого

світу

❤

☘️☘️☘️

Багато речей назавжди залишаться для мене тут чужими.

Але, коли липи цвітуть у Торонто, я вдома…

☘️☘️☘️

#галицькийбалак

#поліськийговір

#напівгаличанка

#напівполіщучка

#загубленапоміжсвітів

#вашамама

#tbt