Ночами вона писала конспекти.
Коли дуже хотілося спати і ти дивився на мамин почерк, здавалося що то не слова і літери, а маленькі, кругленькі чоловічки що тримаються за руки – тут по п`ять в купі, там по сім, а там он саме стоїть – пампуляте таке.
Найзатишніше було під столом.
Світло з настільної лампи просвічувало крізь блискучі бринзелі скатертини, поскрипування дерева від монотонного руху маминої руки заспокоювало.
Ти лежав, розглядав тріщини, стару пожовклу етикетку з відбитою чорнилом ціною і повільно засинав…
Здавалося там було інше життя – під столом.
Мамина залікова сесія була наша подорож.
Ми стояли на темній зупинці, чекали на маленький автобус. Водій привозив нас на залізничний вокзал з трьома коліями.
Завжди холодне приміщення мало два зали з дерев’яними кріслами і єдиною діючою лампочкою. Люди, понурі тут і там – заручники визначеного кимось розкладу автобусів і поїздів.
Темно. Холодно. І неймовірно нудно.
Ми чекали і чекали і чекали і чекали і чекали і чекали і чекали…
Тепер здається саме там, я зрозуміла, як тяжко чекати, коли ти нічого не можеш змінити…
Поїзд був як стіл – іншим світом. Тільки навпаки. Ти боявся прокуреного табаком дядька в сусідньому купе, боявся загубитись, боявся, що тебе вкрадуть. Скільки мама не гладила б тебе по голові, ти спав як заєць. Одне око було завжди відкрите.
А потім був Львів і Львівська Кава
Гірка і до болю гидка.
Коли тобі 6 чи 8, любити Львівську Каву тяжко.
Але мамине обличчя світилось.
Вона була в Львові. Майже вдома.
Львів був світлим і кава їй беззаперечно смакувала. Тож ти дивився на маму і ковтав гидоту також.
❤️
Інколи треба роки, щоб відчути смак…
Ніколи ще Львівська Кава не була мені такою доброю, як сьогодні зранку.
Далеко – далеко від темного вокзалу, світлого міста і від мого дитинства.
❤️ Усім, кому потрібно, обіймаю ❤️
#львівськакава #BestTukasMoments
Best Tukas Moments 