
Якось малою, років з 8 мабуть було, я загубилася в лісі.
По справжньому.
Ми до лісу ходили від малого.
За грибами, чорницями, журавлиною.
І раніше бувало так, що відійдеш задалеко, але погукаєш, тай чуєш «Агууу» у відповідь.
А тут все раптом по справжньому.
Тиша.
Сосни височенні.
Гуууу в один бік.
Шуууууу в інший.
Стовбури – рип, рип, рип.
І тиша…
Таааааатууууу!
Моторошно так.
Трава якась надмірно висока видалася.
Шурхіт дивним здався.
Холод по шкірі.
Тиша…
❤️
Років так багато пройшло, а відчуття лишилося.
❤️
Загубитися легко.
В буденності.
В клопотах.
В сльозах.
В думках.
В галасі.
В горі.
Відшукатися важливо.
❤️
Яким маленьким ти б не чувся.
Яким великим ліс не видавався б.
У тебе Є той, хто за тобою шукатиме.
Ти знаєш, ЩО робити.
Ти знаєш.
Завжди.
❤️
Усім кому потрібно.
Обіймаю
❤️